Детский церебральный паралич

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) — узагальнюючий термін для групи захворювань, які є наслідком ураження нервової системи в допологовому, пологовому та ранньому післяпологовому періодах, які проявляються порушеннями рухів, рівноваги та положення тіла.

Слово «церебральний» означає «мозковий» (від латинського слова «cerebrum» – «мозок»), а слово «параліч» (від грецького «paralysis» – «розслаблення») визначає недостатню, низьку фізичну активність.

У середньому ДЦП у хлопчиків зустрічається в 1,5 рази частіше і має більш важкий перебіг, ніж у дівчат.

Причини виникнення ДЦП

Гіпоксія дитини в утробі матері або одразу після народження.
Родові травми
Гемолітична хвороба новонароджених («ядерна жовтяниця»), при якій відбувається інтоксикація головного мозку дитини.
Гострі або хронічні захворювання матері, у першу чергу гіпертонічна хвороба, вади серця, анемія, ожиріння, цукровий діабет, краснуха тощо.
Порушення нормального перебігу вагітності – токсикози, загрози переривання тощо, а також імунологічна несумісність матері і плоду.
Ускладнення при пологах
Закупорка артерії головного мозку і розвинутий Інсульт (внутрішньоутробний або при родах).

Прояви ДЦП

Церебральні паралічі проявлються підвищенням м’язового тонусу, рідше його зниженням (гіпотонією м’язів), мимовільними рухами (гіперкінезами), порушенням рівноваги, координації.

Моторні порушення супроводжуються затримкою розумового розвитку, судомами, порушенням дихання, порушенням травлення та контролю за сечовиділенням і випорожненням кишечника, труднощами при прийомі їжі, частим карієсом, деформаціями скелету, проблемами зі слухом та зором, які в майбутньому формують розлади поведінки та труднощі в навчанні.

Виділяють наступні форми

Спастичні форми (70-80 % всіх випадків):

диплегія
геміплегія
тетраплегія

Дискінетичні (екстрапірамідні) форми:

атетоїдна (гіперкінитична) форма (10-20 % випадків)
атактична форма (5-10 % випадків).

Змішана форма — поєднання спастичних з атетоїдними чи атактичними формами.

Спастична диплегія – «хвороба Літтла». Вражає обидві половини тіла, причому більшою мірою ноги, ніж руки. Для спастичної диплегії характерне раннє формування контрактур, деформацій хребта і суглобів. Найбільш поширені прояви – затримка психічного та мовленнєвого розвитку, наявність елементів псевдобульбарного синдрому, дизартрія тощо. Часто зустрічається патологія черепних нервів: збіжна косоокість, атрофія зорових нервів, порушення слуху, порушення мови у вигляді затримки її розвитку, зниження інтелекту. Ця форма є найбільш сприятливою щодо можливостей соціальної адаптації.

Геміплегічна форма (спастична геміплегія)

Рука зазвичай уражена більше, ніж нога. Діти з геміпарезами опановують вікові навики пізніше, ніж здорові. Тому рівень соціальної адаптації більшою мірою визначається не ступенем рухового дефекту, а інтелектуальними можливостями дитини. Клінічно характеризується розвитком спастичного геміпарезу (тип Верніке-Манна), затримкою психічного та мовленнєвого розвитку. При цій формі нерідко зустрічаються фокальні епілептичні напади.

Спастична тетраплегія – одна з найбільш важких форм ДЦП. Клінічно діагностується псевдобульбарний синдром, когнітивні розлади, мовленнєві порушення. У більшості дітей спостерігаються епілептичні напади. Рухові розлади виражені рівною мірою в руках і ногах, або руки уражені сильніше за ноги. Для подвійної геміплегії характерне раннє формування контрактур, деформацій тулуба й кінцівок. Майже у половині випадків подвійної геміплегії рухові розлади супроводжуються патологією черепних нервів: косоокістю, атрофією зорових нервів, порушеннями слуху, псевдобульбарними розладами. Важкий руховий дефект рук і відсутність мотивації виключають самообслуговування і просту трудову діяльність.

Гіперкінетична форма. При цій формі переважно ушкоджуються структури екстрапірамідної системи та слухового аналізатора. У клінічній картині характерна наявність гіперкінезів: атетоз, хореоатетоз, торсійна дистонія (у дітей на перших місяцях життя – дистонічні атаки), дизартрія, окорухові порушення, зниження слуху. Характеризується мимовільними рухами (гіперкінезами), підвищенням м’язового тонусу, разом з якими можуть бути паралічі й парези. Мовні порушення спостерігаються частіше у формі гіперкінетичної дизартрії. У більшості дітей відмічають збереження інтелектуальних функцій, що є прогностично сприятливим щодо соціальної адаптації, навчання.

Атонічно-атактична форма характеризується низьким тонусом м’язів, атаксією та високими сухожильними і періостальними рефлексами. Нерідко мовні розлади у формі мозочка або псевдобульбарної дизартрії. Клінічно характеризується класичним симптомокомплексом (м’язова гіпотонія, атаксія) та різними симптомами мозочкової асинергії (дисметрія, інтенційний тремор, дизартрія). При цій формі ДЦП наголошується помірна затримка розвитку інтелекту, а у ряді випадків має місце олігофренія у ступені глибокої дебільності або імбецильності.

Лікування ДЦП

Лікування в гострий період має бути патогенетичним — тобто направленим на фактор, який може призвести до розвитку ДЦП, та розпочинатись якнайшвидше; в наступні періоди — патогенетичним і сиптоматичним:

Ванни, масаж, лікувальна гімнастика, спонукання дитини до активних рухів.

Препарати, що знижують тонус м’язів (міорелаксанти — мідокалм, баклофен).

Препарати, спрямовані на поліпшення діяльності мозку і всієї центральної нервової системи: (глутамінова кислота, церебролізин, актовегін, солкосерил).

Ортопедичні заходи: гіпсування, оперативне втручання, протезування, носіння ортопедичного взуття.

Нейрохірургічні втручання: селективна різотомія, селективна невротомія, хронічна нейростімуляція спинного мозку, імплантація баклофенової помпи, операції на підкіркових структурах головного мозку.

Незважаючи на всі досягнення сучасної медицини, церебральні паралічі сьогодні залишаються великою проблемою. Кількість людей з ДЦП збільшується у всьому світі. Сьогодні на одну тисячу населення в середньому нараховується 2-3 дітей з дитячим церебральним паралічем. Церебральний параліч однаково часто спостерігається в різних соціо-економічних групах. Ця хвороба залишається на все життя, не прогресує,і з адекватним лікуванням стан хворих може покращуватися і можуть зникати деякі прояви.